Улыбнись, тебя же кто-то любит!)))
Вечный вопрос, который волнует многих, если не всех: "Существует ли дружба между парнем и девушкой?". Кто утверждает, что да, кто думает, что только если кто-то из них не той ориентации, а кто вполне утверждает, что нет, обязательно кто-то из них влюблен. На самом деле, существует очень много споров по этому вопросу. Истину я думаю, каждый найдет для себя, по своему жизненому опыту.
Что касается меня, то я думаю, все таки есть. Ну могут же люди общаться без страсти? Но к сожалению, с некоторыми моими ситуациями, с этим можно спорить. Так как-то всегда, что с мальчиками я нахожу быстрее общий язык, быстрее вливаюсь в их компанию. И тем не менее, потом вполне могу услышать: "Ты мне очень нравишься. Давай встречаться?". Похоже, да?... И хуже всего, что ты не знаешь, что ответить, ибо оценивал ты этого человека как друга, хорошего и приятного человека в общении. А у меня впринципе всегда так. Наверное у многих. Люблю тех, кто как правило на меня не обращает внимания и рассценивает меня как друга. Хах, вот такая вот жизнь - несправедлива иногда к нашим чувствам. Но тем не менее, мне очень нравится эта фраза (я думаю нет смысла переводить на русский). Я ее всегда стараюсь вспомнить перед ответом на такой неожиданный вопрос.
You may love that man that hurts you, but never hurt that man, that loves you. Because in this world you're - just SOMEONE, but for someone you are all the world.
А вот и один из моих любимых стихов. Учила я его на украинском, думаю так он звучит лучше. Как ни как, это мой любимый, родной язык. Думаю об этом я напишу позже. Автор - Адам Мицкевич
Вдалині від тебе не тужу, не плачу,
Розуму не трачу, як тебе побачу,
А проте, як часом довго не стріваю,—
Все чогось сумую, все когось шукаю.
I в журбі до серця підплива питання:
Чи це тільки дружба, а чи це кохання?
Ти з очей зникаєш, і вже я не в силі
Одновити в думці риси твої милі,
Хоч мені й говорить прагнення щоденне,
Що ти завжди близько, завжди біля мене.
Та мене хвилює давнє запитання:
Чи це тільки дружба, а чи це кохання?
Сумував я тяжко, та своєї скрути
Не давав ніколи я тобі відчути;
Без мети блукав я і втрачав дорогу,
А прибившись часом до твого порогу,
Входив я, сховавши в серці запитання:
Чи це тільки дружба, а чи це кохання?
Задля тебе навіть смерть була б легкою,
В пекло я подався б для твого спокою,
Хоч не маю зваги серцю наказати —
I твоїм здоров'ям, і спокоєм стати.
Сушить мені мозок те лихе питання:
Чи це тільки дружба, а чи це кохання?
Як руки твоєї дотик відчуваю,
Наче в любий спокій весь я поринаю.
Я б заснув навіки в тую мить, здається,
Коли б не будило серце, в котрім б'ється,
Невідступно б'ється грізне запитання:
Чи це тільки дружба, а чи це кохання?
Коли я цю пісню віршував без тями,
Віщий дух моїми не владав устами,
Сам не знаю звідки, стежками якими
Узялися мислі і набігли рими,
Як я в кінці вірша вкарбував питання:
Що мене натхнуло — дружба чи кохання?
Что касается меня, то я думаю, все таки есть. Ну могут же люди общаться без страсти? Но к сожалению, с некоторыми моими ситуациями, с этим можно спорить. Так как-то всегда, что с мальчиками я нахожу быстрее общий язык, быстрее вливаюсь в их компанию. И тем не менее, потом вполне могу услышать: "Ты мне очень нравишься. Давай встречаться?". Похоже, да?... И хуже всего, что ты не знаешь, что ответить, ибо оценивал ты этого человека как друга, хорошего и приятного человека в общении. А у меня впринципе всегда так. Наверное у многих. Люблю тех, кто как правило на меня не обращает внимания и рассценивает меня как друга. Хах, вот такая вот жизнь - несправедлива иногда к нашим чувствам. Но тем не менее, мне очень нравится эта фраза (я думаю нет смысла переводить на русский). Я ее всегда стараюсь вспомнить перед ответом на такой неожиданный вопрос.
You may love that man that hurts you, but never hurt that man, that loves you. Because in this world you're - just SOMEONE, but for someone you are all the world. А вот и один из моих любимых стихов. Учила я его на украинском, думаю так он звучит лучше. Как ни как, это мой любимый, родной язык. Думаю об этом я напишу позже. Автор - Адам Мицкевич
Вдалині від тебе не тужу, не плачу,
Розуму не трачу, як тебе побачу,
А проте, як часом довго не стріваю,—
Все чогось сумую, все когось шукаю.
I в журбі до серця підплива питання:
Чи це тільки дружба, а чи це кохання?
Ти з очей зникаєш, і вже я не в силі
Одновити в думці риси твої милі,
Хоч мені й говорить прагнення щоденне,
Що ти завжди близько, завжди біля мене.
Та мене хвилює давнє запитання:
Чи це тільки дружба, а чи це кохання?
Сумував я тяжко, та своєї скрути
Не давав ніколи я тобі відчути;
Без мети блукав я і втрачав дорогу,
А прибившись часом до твого порогу,
Входив я, сховавши в серці запитання:
Чи це тільки дружба, а чи це кохання?
Задля тебе навіть смерть була б легкою,
В пекло я подався б для твого спокою,
Хоч не маю зваги серцю наказати —
I твоїм здоров'ям, і спокоєм стати.
Сушить мені мозок те лихе питання:
Чи це тільки дружба, а чи це кохання?
Як руки твоєї дотик відчуваю,
Наче в любий спокій весь я поринаю.
Я б заснув навіки в тую мить, здається,
Коли б не будило серце, в котрім б'ється,
Невідступно б'ється грізне запитання:
Чи це тільки дружба, а чи це кохання?
Коли я цю пісню віршував без тями,
Віщий дух моїми не владав устами,
Сам не знаю звідки, стежками якими
Узялися мислі і набігли рими,
Як я в кінці вірша вкарбував питання:
Що мене натхнуло — дружба чи кохання?